Головна Історія краю

Оріхівський район, утворений в 1923 році згідно з Постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету від 7 березня 1923 року “Про адміністративно-територіальний поділ Катеринославщини”, розташований у південно-східній частині Запорізької області.

Загальна площа складає 1,6 тис. кв. км.

До складу району входить Оріхівська міська, Комишуваська селищна та 22 сільські ради, які об’єднують 58 населених пунктів.

Населення району складає 48 тис. осіб, з яких 27,1 тис. проживають у сільській місцевості.

Районний центр, місто Оріхів, знаходиться на лівому березі річки Конки за 60 км від обласного центру м. Запоріжжя.

По території району проходять автотраса державного значення Запоріжжя-Маріуполь і залізниця «Запоріжжя-2 – Пологи» із станцією «Оріхівська».

По території району протікають річки Конка, Мала Токмачка, Жеребець, Комишуватка, Мала Комишуватка, Мала Московка, Берестова, Верхня Терса.

На території району виявлено велику кількість курганів (навколо м. Оріхова, смт. Комишуваха), а також старовинні поховання (с. Новопрокопівка і Новоданилівка) і знаряддя праці епохи бронзи.

 

Історія

Активне заселення території почалося за часів Запорізької Січі, коли козак Лиско поставив на правому березі конки зимівник. Наприкінці XVIII століття біглі селяни, козаки та солдати заснували тут кілька поселень. Близько 1783 року виник Оріхів. За народними переказами першим поселенцем став І.Юшка, виходець із села Обмачевого, що біля Батурина. Згодом сюди потяглися чернігівські селяни та козаки із зимівника Лиска. Вже до 1786 року поселення налічувало 20-30 дворів.

Свою назву Оріхів, за однією версією, дістав від назви села Оріхівка, що на Полтавщині, коли в 1787 році вихідці з тих місць масово переселялися на нові землі, а за іншою, своєю назвою Оріхів завдячує заростям ліщини, земляним та водяним горіхам, яких на мілководних плесах тоді повноводної Конки була сила силенна.

Поселення росло, і на 1799 рік стало центром Маріупольського повіту. А вже за два роки, в 1801, першим на території сучасної Запорізької області, Оріхів набув статус міста. Згодом Оріхів стає і протягом майже сорока років є центром Мелітопольського повіту.

Вигідне географічне положення міста сприяло швидкому його зростанню та появі навколо нього нових поселень. В середині ХІХ століття через Оріхів проходили 8 важливих шляхів, зокрема чумацький Кримський та Старий чумацький шляхи.

Життя повітового містечка особливо пожвавлювалося під час проведення ярмарок, які відбувалися чотири рази на рік. Найбільшим за оборотом був Семенівський ярмарок, що проходив у вересні. Значну частину прибутків приносила купцям гуртова торгівля худобою на ярмарку.

У 1842 році Оріхів пережив велику пожежу. Вигоріло майже пів міста, в тому числі вся його торгова частина. Оріхів втратив статус повітового міста і був переведений до розряду заштатних міст, а центр Мелітопольського повіту, після нетривалого перебування у Великому Токмаку, переміщується до Мелітополя.

Попри всі негаразди, місто продовжувало розвиватися. У другій половині ХІХ століття в Оріхові заснована низка навчальних закладів, серед яких Оріхівське жіноче початкове народне училище, Олександро-Маріїнське жіноче училище, яке згодом реорганізоване у 4-класну жіночу гімназію. На початку ХХ століття в Оріхові засноване змішане реальне училище.

Значну роль у розвитку міста та інших населених пунктів району відіграли меноніти з числа німецьких переселенців на південноукраїнські землі, де вони заснували низку поселень-колоній.

Місцеве населення переймало у них прогресивні методи господарювання, а самі колоністи сприяли розвитку сільського господарства і промисловості. В 1895 році в Оріхові було збудовано філіал заводу землеробських машин німця Крігера, який випускав жатки-лобогрійки.

Найбільш відомою родиною в місті була родина Янценів. Йоган Генріхович (Іван Андрійович) Янцен наприкінці 70-х років ХІХ століття збудував перший паровий млин, пізніше відкрив школу для навчання дітей менонітів, міську лікарню на 14 місць. Його сини доклали зусиль до будівництва кінотеатру, торгівельних лавок, житлових будинків. Деякі з них і досі є живим свідком тієї епохи. А у двоповерховому будинку родини Янценів сьогодні розміщується Оріхівська міська рада.

В буремні роки революцій та громадянської війни Оріхів не залишався осторонь суспільно-політичного життя. Бачив він і айстро-угорські, і денікінські війська, і війська барона Врангеля. Вихором проносилися оріхівською землею махновські тачанки і кіннотники 2-ої та 13-ої червоних Кінних армій.

В пам’ять про ті буремні роки центральна вулиця районного центру носить назву Ленінградських курсантів на честь курсантів, що брали участь в боях за місто у складі Зведеної Петроградсько-Московської бригади.

Після завершення громадянської війни мешканці району стали до мирної праці.

До утворення колгоспів селяни у 1923-24 роках об'єднуються у комуни, артілі, товариства по спільній обробці землі. Було утворено 5 сільськогосподарських артілей — «Свідомість», «Зоря нового життя», «Свобода», «Нова зоря». У 1929 році на території села Жеребець (нині село Кірове) була створена артіль ім.30-ї Іркутської дивізії, у с. Мала Токмачка — ім.3-го Інтернаціоналу, у с. Омельник — артіль «Сигнал», комуна «Свобода».

У 1929 році на Оріхівщині був організований перший колгосп, який називався «Червоний сівач», першим головою нового колгоспу був Дігтяренко І. П. В наступному році ще одна сільгоспартіль об'єднала селян-одноосібників в колгосп ім.12-річчя Жовтня. Його головою був обраний Лобач І. О. Вже в 1935 році ці господарства стали кращими в районі, були занесені на обласну Дошку Пошани.

Велику роль в організаційному, господарському зміцненні колгоспів відіграли створені у 1930 році машино-тракторні станції. На початку 1940 року машинний парк МТС налічував 70 тракторів і 58 комбайнів, що дало змогу селянам безперебійно засівати поля і вчасно збирати врожаї. У квітні 1958 року Оріхівська, Жеребецька і Малотокмачанська МТС були реорганізовані в Оріхівську ремонтно-технічну станцію, перейменовану у 1961 році в Оріхівське районне управління «Сільгосптехніка».

Одним з основних промислових підприємств став авторемонтний завод, утворений у 1937 році на базі міжрайонної майстерні по ремонту сільськогосподарської техніки. Завод займався в основному ремонтом автомобілів та двигунів до них. З 1951 року змінилася номенклатура виробів. Завод почав спеціалізуватися на випуску обладнання для тваринницьких ферм (підвісних доріжок, кормозапарників тощо). Корінна реконструкція вже механічного заводу відбулася в кінці 50-х на початку 60-х років. Вступили до ладу нові цехи, оснащені найсучаснішим на той час обладнанням, збільшився обсяг виробництва. З 1961 року мехзавод перейменований у завод «Орсільмаш».

Продукція заводу користувалася попитом як в нашій країні, так і за кордоном. «Орсільмаш» брав участь у республіканських і міжнародних виставках сільськогосподарської техніки. 1955 року був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві і нагороджений медаллю. На початку 2000-х років, після змін в економічному укладі держави, завод фактично припинив випуск продукції і знаходиться у стані ліквідації.

Крім ремзаводу, існували 6 борошномельних вітряків, 10 кравецьких майстерень, 15 чоботарних, 4 ковальських, 3 слюсарних, 6 жерстяних, 15 по обробці дерева і 3 овчинних.

В період перших п'ятирічок в місті та районі продовжується подальше піднесення промисловості, сільського господарства. Одним із важливих завдань, що забезпечували виконання п'ятирічок, були питання підготовки промислових кадрів, перш за все будівельників. Для швидкої підготовки кадрів були створені ЦІПи (центральні інститути праці).

Високих показників в районі добивалися колективи заводів «Орсільмаш», ремонтно-механічного, металовиробів, швейної фабрики, райпобуткомбінату, маслозаводу, «Сільгосптехніки».

Швидкими темпами зростало будівництво житлових і культурно-побутових об'єктів.

Значних успіхів було досягнуто в сфері сільського господарства. Спеціалізація сільськогосподарського виробництва вплинула на його інтенсифікацію. У тваринництві у 60-70 роки було створено 7 спеціалізованих господарств: три по відгодівлі великої рогатої худоби, два — свиней і два — птиці. Спецгоспи щороку продавали державі більше 61 % загальної кількості м'яса, запланованого для всіх колгоспів і радгоспів району.

В господарствах району широко впроваджувалася комплексна механізація і нова технологія вирощування найбільш трудомістких культур. Механізовано більшість тваринницьких ферм. Майже всюди налагоджено механізоване водопостачання, все ширше застосовувалося автоматичне доїння, вирішувалося питання з кормоприготуванням. Набагато зріс загальний обсяг виробництва сільськогосподарської продукції.

Велика Вітчизняна війна стала для оріхівців, як і для всього народу, важким випробуванням.

У перші ж дні війни близько двох тисяч жителів району стали на захист Батьківщини. Всього за роки війни на фронт пішло 11 тисяч мешканців району, майже сім тисяч осіб загинули в боях.

В липні 1941 року в м. Оріхові формується 226-та стрілецька дивізія, яка перейменована в 95-ту гвардійську стрілецьку дивізію. В приміщенні нинішнього Оріхівського навчально-виховного комплексу № 2 ім. академіка В.А.Лазаряна розгорнув свою роботу пересувний польовий шпиталь, очолюваний головним лікарем Центральної районної лікарні Лукашевичем В.М.

4 жовтня 1941 р. Оріхівський район був окупований фашистськими військами.

Ворог відразу почав розправу над мирним населенням в м. Оріхові, на що оріхівці відповіли активним спротивом.

В період окупації розгорнули свою роботу підпільна група та партизанський загін, в місті діяла молодіжна група «Щит».

В селищі Комишуваха діяла підпільна група, що мала прямий зв'язок з Оріхівським партизанським загоном. В селах Кірове, Юрківка патріотична група з 13 осіб чинила активний опір ворогу.

В травні 1942-квітні 1943 рр. в плавнях діяла підпільна диверсійна група, яку очолював Проскура В.Г.

17 квітня 1943 року на околицю Новоданилівки була висаджена диверсійно-розвідувальна група на чолі з Хрустальковим. Всі члени групи загинули.

19 вересня 1943 року передовий механізований загін на чолі з Сухановим увійшов до міста й розпочалася запекла боротьба за його визволення. Бій тривав до пізнього вечора, фашистам довелося відступити, місто було звільнене, закінчилася його окупація. У наступні чотири дні район повністю був звільнений від окупантів.

За час боротьби з німецько-фашистськими загарбниками сім мешканців району були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Це мужні повітряні бійці: генерал-лейтенант І.Й.Проскуров та старший лейтенант В.Г.Денисенко з с. МалаТокмачка; полковник, льотчик-винищувач В.С.Левітан з с. Кірове; артилерист, старшина І.П.Приходько з м. Оріхова; старший лейтенант Т.С.Доценко з с. Новоселівка; полковник М.М.Любименко та лейтенант І.І.Клименко з с. Новоандріївка.

Подвиги земляків на різних фронтах і визволителів району увічнено у назвах вулиць, меморіальних комплексах, обелісках і монументах.

Після визволення Оріхівщини від загарбників почалося відродження економіки краю.

У 1943 році було організовано два радгоспи: «Оріхівський» та радгосп ім. Димитрова, який у 1963 році був перейменований у птахорадгосп. На початку 50-х років оріхівці відновили всі промислові підприємства та сільське господарство; освоїли довоєнні посівні площі і відновили тваринницькі ферми; перевищили довоєнний рівень виробництва.

У 1950 році у зв'язку з укрупненням сільськогосподарських артілей колгоспи Оріхова об'єдналися з господарствами сусідніх сіл: Новоданилівки, Новопавлівки і відійшли від міста.

Згідно Указу Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року «Про реєстрацію району» був ліквідований Комишуваський район. Його територія увійшла до складу Оріхівського району.

60-80-ті роки XX століття були періодом інтенсивного розвитку району і міста Оріхова. В цей час швидких темпів набуває розширення тваринницької галузі. З 1975 розпочали роботу птахорадгосп «Мирний» і птахофабрика с. Нестерянка.

У 1924-25 навчальних роках окрім існуючих шести початкових шкіл працювала семирічна. Для неграмотних були організовані школи-лікбези та хати-читальні. Велику роль у підготовці вчителів відіграла педагогічна профшкола, створена у 1925 році. З жовтня 1920 року розпочав своє літочислення сільськогосподарський технікум, який називався агротехнічною школою. В 1930 році він був реорганізований в Оріхівський агротехнічний технікум.

У 1936 рік була повністю ліквідована неграмотність серед дорослого населення, здійснювалася загальна семилітня освіта і почався перехід до середньої.

Історія створення культосвітніх закладів району починається з 1923 року, коли було відкрито 10 сільських клубів, а вже 1925 році їх налічувалося понад 33.

У 1923 році відкрилась районна бібліотека. Протягом 30-40-х років в районі зростає мережа сільських та колгоспних бібліотек. На сьогоднішній день в районі діє 27 бібліотек, які обслуговують всі категорії читачів.

У 1937 році відкрився кінотеатр на 400 місць, у 1961 році в місті відкрита дитяча музична школа, пізніше такі школи були відкриті в смт. Комишуваха і в селі Нестерянка.

У 1972 році, на честь 29-і річниці визволення міста та району від німецько-фашистських загарбників, відкрито краєзнавчий музей, який з 1993 року набув статусу державного.

Гордістю району, його великим надбанням є люди. Люди, які своєю працею, своїми знаннями примножують багатство Оріхівщини і України.

Чотири мешканці району удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. Першою в районі цього високого звання була удостоєна телятниця колгоспу «Ленінським шляхом» Авраменко Євдокія Купріянівна. Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно Ададуровій Ганні Петрівні, бригадиру тракторної бригади №1 колгоспу «Ленінським шляхом»; Єфименку Андрію Сергійовичу, бригадиру садоводу колгоспу ім.Куйбишева; Коломоєць Марії Іллівні, пташниці колгоспу «Радянська Україна».

Багатьох уродженців Оріхівського району знають не тільки в Україні, а й далеко за її межами.

Гордість оріхівців – академік Микола Антонович Доллежаль, уродженець с.Омельник, один з провідних вчених-теплотехніків у галузі розробки науково-інженерних питань, пов’язаних з широким застосуванням атомної енергетики в мирних цілях, головний конструктор реактора першої в світі атомної електростанції.

До славної плеяди талановитих вчених-механіків відноситься Всеволод Арутюнович Лазарян, уродженець м.Оріхова, протягом 17-ти років очолював Дніпропетровський інститут інженерів залізничного транспорту.

Уродженка с.Копані Мала Любов Трохимівна – директор Харківського Інституту терапії, академік НАН України, доктор медичних наук.